Heinkel He 59
| Heinkel He 59 | |
|---|---|
 | |
| Призначення: | розвідувальний літак/бомбардувальник-торпедоносець |
| Перший політ: | вересень 1931 |
| Прийнятий на озброєння: | 1933 |
| Знятий з озброєння: | 1943 |
| Період використання: | 1933–1943 |
| На озброєнні у: |  Люфтваффе Повітряні сили Фінляндії Націоналістичні ПС Іспанії |
| Розробник: | Heinkel і Arado Flugzeugwerke |
| Виробник: |  Heinkel, Arado Flugzeugwerke |
| Всього збудовано: | 166 |
| Модифікації: | Не 59А, Не 59В |
| Конструктор: | Heinkel |
| Екіпаж: | 4 особи |
| Крейсерська швидкість: | 178—185 км/год |
| Максимальна швидкість (МШ): | 221 км/год |
| Бойовий радіус: | 942 км |
| Дальність польоту з ППБ: | 1 530 км |
| Практична стеля: | 3 500 м |
| Швидкопідйомність: | 4,7 м/с |
| Довжина: | 17,4 м |
| Висота: | 7,1 м |
| Розмах крила: | 23,7 м |
| Площа крила: | 153,2 м² |
| Порожній: | 5 010 кг |
| Споряджений: | 9 119 кг |
| Двигуни: | 2 × 12-циліндрових бензинових V-подібних рідинного охолодження поршневих авіаційних двигуни BMW VI 6.0 zu |
| Тяга (потужність): | 660 к.с. (492 кВт) |
| Підвісне озброєння: | до 1000 кг |
| Кулеметне озброєння: | 3 × 7,62-мм авіаційні кулемети MG-15 |
| | |
 Heinkel He 59 у Вікісховищі | |
«Гейнкель» He 59 (нім. Heinkel He 59) — німецький чотиримісний поплавковий гідролітак, береговий розвідник і бомбардувальник-торпедоносець із допоміжними завданнями навчання штурманів, повітряного пошуку, медичної евакуації та порятунку на морі, що перебував на озброєнні Люфтваффе за часи Другої світової війни.
Історія
У 1930 році командування військово-морським флотом Німеччини і штаб авіації сформулювали технічні вимоги до літака, здатного виконувати завдання патрулювання і розвідки великих акваторій морського простору. Завдання на його проєктування видали фірмі Ernst Heinkel Flugzeugwerke GmbH.
З огляду на подвійне призначення Не 59 (його створювали як для патрулювання, так і для нанесення бомбово-торпедних ударів по морських і наземних цілях), фірма припускала випускати цей літак у колісному і поплавковому варіантах.
Будували одразу два дослідні неозброєні зразки: Не 59А (D-2215) з колісним шасі і двопоплавковий Не 59В (D-2214). Першим у вересні 1931 року злетів Не 59А зі звичайним шасі. А в січні 1932 року піднявся у повітря і поплавковий Не 59В. Крім відмінностей у посадкових пристроях, ці машини мали свої конструктивні особливості: якщо на Не 59А все паливо розміщувалося у фюзеляжі, то на Не 59В в ролі баків використовували частину внутрішнього простору поплавців, а об'єм фюзеляжу, що звільнився, призначався для корисного навантаження.
Обидва Не 59 пройшли повну програму льотних випробувань, і 1933 року новостворене Рейхсміністерство авіаційної промисловості прийняло літак на озброєння як стандартну машину для ескадрилей загального призначення морських авіагруп.
Виробництво організували на підприємстві, розташованому у Варнемюнде. Фірма отримала замовлення на виробництво 21 машини і повинна була закінчити їх поставку до 30 вересня 1935 року.
На початку 1935 року перші 14 серійних Не 59В-1 надійшли в німецьку комерційну авіашколу на острові Ліст.
Для збільшення темпу випуску гідролітаків міністерство організувало ліцензійне виробництво Не 59 на заводі німецької фірми Arado Flugzeugwerke Gmb.
За першим серійним Не 59В-1 почали випускати Не 59В-2, що відрізнявся від попереднього зміненим складом бортового устаткування, і Не 59В-3, з додатковими паливними баками і посиленим озброєнням. До початку Другої світової війни в серію пішла ще одна модифікація — С. Вона призначалася для проведення дальньої розвідки і рятувальних операцій на морі.
Протягом 1935 року німці сформували першу бойову ескадрилью, озброєну поплавковими гідролітаками Не 59В і летючими човнами Do 15.
Зі створенням авіагруп берегової авіації в липні 1936 року дві ескадрильї в Лісті та Боркумі отримали на озброєння літаки Не 59. Ще за кілька тижнів спеціальна морська розвідувальна ескадрилья AS/88 отримала Не 59В і була включена до складу легіону «Кондор» для відправки в Іспанію.
Перший бойовий досвід He 59 здобули під час Громадянської війни в Іспанії в 1936 році, діючи у складі легіону «Кондор», як прибережні розвідувальні та торпедні літаки.
У перші місяці Другої світової війни He 59 використовувався як торпедоносець і постановщик мінних загороджень. У 1940—1941 роках літак використовувався як розвідувальний, а в 1941-42 роках — як транспортний, повітряно-морський рятувальний і навчально-тренувальний літак.
Під час битви за Британію їх активно використовували для порятунку німецьких екіпажів, яких збили над Ла-Маншем. Британці стверджували, що оскільки рятувальні літаки повітряно-морської авіації використовувалися для розвідки, вони були законними цілями, незважаючи на те, що на них були знаки Червоного Хреста. Ще до цього деякі з них були збиті британськими літаками. За німецькими даними, екіпажам гідролітаків, зокрема He 59, у серпні та вересні 1940 року вдалося врятувати 73 льотчики збитих літаків Люфтваффе. Брак рятувальних Не 59 змусив німців використовувати для цих цілей літаки Do 18, а потім і Do 24. Решту Не 59 продовжували використовувати в рятувальних підрозділах на Середземному і Чорному морях. На Чорному морі три Не 59 базувалися в районі Констанці. У 1943 році гідролітаки Не 59 зняли з озброєння.
У серпні 1943 року фінські повітряні сили орендували у Німеччини чотири літаки. Вони використовувалися для виконання завдань дальньої повітряної розвідки в глибокому тилу ворога. Через чотири місяці їх повернули до Німеччини.
Країни-оператори
Літаки, схожі за ТТХ та часом застосування
|
|
|
|
Див. також
- Yokosuka E1Y
- Curtiss SO3C Seamew
- Vickers Vildebeest
- North American T-6 Texan
- De Havilland Canada DHC-2 Beaver
- General Aircraft Hotspur
Примітки
- Виноски
- Джерела
Посилання
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Heinkel He 59 |
- He.59(рос.)
- Heinkel He-59 (рос.)
- He 59 (рос.)
Література
- Ketley, Barry, and Mark Rolfe. Luftwaffe Fledglings 1935—1945: Luftwaffe Training Units and their Aircraft. Aldershot, GB: Hikoki Publications, 1996. ISBN 0-9519899-2-8.
- Smith, J. R.; Kay, Antony L. (1972). German Aircraft of the Second World War. London: Putnam. ISBN 0-85177-836-4.
- Volker Koos: Ernst Heinkel Flugzeugwerke 1933—1945. Heel, Königswinter 2003, ISBN 3-89880-217-5(нім.)
|
| ||||||||||||||
| |||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
