Людовик XIII Справедливий
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Людовик.
| Людовик XIII фр. Louis XIII | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| Коронація: | 17 жовтня 1610 | |
| Попередник: | Генріх IV Великий | |
| Наступник: | Людовик XIV Король-Сонце | |
| ||
| Ім'я при народженні: | Луї | |
| Народження: | 27 вересня 1601(1601-09-27) Фонтенбло | |
| Смерть: | 14 травня 1643(1643-05-14) (41 рік) Сен-Жермен-ан-Ле | |
| Причина смерті: | туберкульоз | |
| Поховання: | Абатство Сен-Дені, Париж, Королівство Франція | |
| Країна: | Королівство Франція і Наваррське королівство | |
| Релігія: | католицтво | |
| Рід: | Бурбони | |
| Батько: | Генріх IV Великий | |
| Мати: | Марія Медічі | |
| Шлюб: | Анна Австрійська | |
| Діти: | Людовик, Філіп | |
| Автограф: |  | |
| Нагороди: |  | |
| | ||
Людовик XIII Справедливий (фр. Louis le Juste; 27 вересня 1601, Фонтенбло — 14 травня 1643, Сен-Жермен-ан-Ле) — король Франції та Наварри в 1610–1643 роках. Титули: Дофін В'єнський, губернатор Нормандії (1608–1610).
Біографія
Ранні роки та початок правління
Народжений у Фонтенбло, Людовик XIII був найстаршою законною дитиною короля Генріха IV — першого короля з династії Бурбонів та Марії Медічі. Йому довелося зростати з позашлюбними дітьми свого батька, що йому не подобалося і залишило відбиток на його особистості. Відомості про дитячі роки дофіна збереглися найповніше в щоденнику його лікаря Еруара, які свідчать про досить розпусну атмосферу королівського двору.
Своїх незаконнонароджених братів і сестер він називав «фефе» і класифікував їх, як «суча порода». Породи йшли в такому порядку: «Спочатку моя, потім фефе Вандома, потім фефе Шевальє, за цим фефе Вернея і нарешті маленького Море. Цей останній для мене просто смішний…»[1].
У 1609 році він переїхав до Лувра, де на вимогу батька мав готуватися до ведення державних справ. Він отримав достатньо поверхневе виховання від свого наставника Жиля де Сувре. Людовик мало цікавився латиною та письмом. Найбільше його приваблювали полювання та музика. Крім того він був чудовим вершником.
Став королем у 1610 році у віці восьми з половиною років, після вбивства Генріха IV Равальяком. Через те, що він ще не досяг повноліття, регентом стала його мати, яка мала правити допоки королю не виповнилося б тринадцять років. Але через своє властолюбство Марія Медічі відмовлялася віддавати владу, тому Людовик XIII почав самостійно правити лише в п'ятнадцять років. Регентша відступила від політики Генріха IV і вирішила укласти союз із Іспанською імперією, для чого було домовлено про шлюб короля з інфантою Анною Австрійською, дочкою короля Іспанської імперії Філіпа III Побожного. Шлюб був укладений 9 листопада 1615 року, але їхні сексуальні відносини не починалися приблизно до 1619 року. Цей шлюб викликав занепокоєння у шляхтичів-гугенотів. Багато знатних гугенотів почали покидати двір і готуватися до громадянської війни, але королеві-регентші вдалося з ними домовитися. Після досягнення повноліття Людовик XIII підтвердив Нантський едикт та скликав Генеральні штати, які, однак, не мали особливого значення. Цей період характеризується боротьбою аристократичної опозиції з посиленням абсолютизму. Голова аристократів принц Генріх ІІ Конде був ув'язнений в Бастилії фаворитом Марії Медічі Кончіні, маршалом д'Анкром. Але 24 квітня 1617 року з відома короля Кончіні застрелили, а трохи пізніше королева Марія Медічі була заслана в Блуа.
Самостійне правління
Після того як Людовик XIII почав самостійне правління в 1617 році, він перебував під впливом свого фаворита та наставника герцога Люїня, який був на 23 роки старшим за короля. Королева-мати в 1619 році втекла з Блуа і підняла армію проти сина, але повстання було не досить вдалим. Король вирішив помиритися з матір'ю і відповідно до Ангулемського договору від 30 квітня 1619 року вона отримала Шинон та Анже, але без права засідати в Раді. Невдоволена своєю роллю Марія Медічі почала громадянську війну, яка закінчілася її поразкою при Понт-де-Се в серпні 1620 року, де король особисто командував своєю армією. Бажаючи все ж досягти примирення з матір'ю, Людовик XIII дозволив їй повернутися у Париж. Але вона поставила йому умову, що готова повернутися лише, якщо до Королівської ради буде введено її тодішнього фаворита єпископа Люсонського Рішельє. На що король погодився.
Протестанти під головуванням принца Конде, графа Суассонського та герцога Бульонського в цей час знову підняли повстання. Король поїхав до По, столиці Наварри для того, щоб відновити католицьку віру, яка була заборонена протестантами вже пів-століття. Він почав військову кампанію в 1621 році й захопив Сен-Жан-д'Анжелі. Та через невдалі дії Люїня зазнав поразки при Монтобані. Люїнь помер у тому ж році від скарлатини. Загалом Люїнь був не дуже добрим державним діячем і викликав невдоволення тим, що за дуже короткий строк, користуючись дружбою короля, накопичував багатства й титули.
Бажаючи більше уваги приділяти державним справам, Людовик XIII довірився в управлінні міністру Ніколя Брулару де Сіллері та його синам. Але через свою некомпетентність вони швидко втратили своє положення.
У 1624 році король призначив Рішельє першим міністром. Той, який пізніше став кардиналом, зосередив у своїх руках всі важелі управління королівством. Діючи задля об'єднання держави та зміцнення влади короля, він відібрав у 1628 році в гугенотів їхній останній форпост — Ла-Рошель, а в 1629 році своїх привілеїв були позбавлені протестанти Лангедока. Але за цим не було релігійних переслідувань. Король помилував усіх захисників Ла-Рошелі, що залишилися в живих, а релігійні свободи були підтверджені. Французький дім Неверів був закріплений у Мантуї, після війни за мантуанську спадщину (1628–1631 роки), що зміцнило вплив Королівства Франція в Італії. Завдяки дипломатичній політиці Рішельє Королівство Франція успішно захистило свої інтереси в Тридцятирічній війні, не допустивши перемоги іспанських та австрійських Габсбургів.
Усередині держави стараннями кардинала зміцнювався абсолютизм. Було придушено «фронду принців» та страчено герцога Монморансі. Король весь час захищав свого міністра від інтриг своїх родичів, серед яких особливо виділявся честолюбністю принц Гастон Орлеанський. Гастон Орлеанський, який тривалий час був спадкоємцем престолу, намагався усунути кардинала Рішельє, а згодом за допомогою Іспанської імперії стати королем.
Король модернізував порт Гавра та розпочав будівництво потужного флоту. Крім того, Людовик XIII піклувався про розвиток та управління Нової Франції, були організовані поселення в Квебеці — на захід від річки св. Лаврентія, від міста Квебек до Монреаля. Він допоміг св. Венсану де Полю організовувати його конгрегацію, яка займається допомогою бідним (його послідовниць почали називати сестрами милосердя). При ньому створено систему податкового контролю на основі призначення інтендантів. Було викарбувано перший луїдор.
Будучи побожним, Людовик XIII у 1638 році посвятив Королівство Франція Богоматері. Король піклувався про розвиток мистецтва у Королівстві Франція, хоча назвати його меценатом важко. Він допомагав художникам відвідувати Італію та вчитися там. Людовик XIII запросив великих художників Ніколя Пуссена та Філіпа де Шампена прикрашати Лувр.
Кардинал Рішельє помер за декілька місяців до смерті самого короля і його спадкоємцем став кардинал Мазаріні, який досяг вершини могутності під час регентства Анни Австрійської. Людовик помер від дисемінованого туберкульозу[2].
Сім'я
Відносини між королем і Анною Австрійською були тривалий час доволі прохолодними. Лише після 23 років шлюбу й чотирьох викиднів королева народила сина в 1638 році. Через велику кількість фаворитів (герцог де Люінь, маркіз де Торе, Барада, герцог де Сен-Сімон та маркіз де Сен-Мар) та холодність у відносинах з дружиною про Людовика XIII ходили поголоси, начебто він мав гомосексуальні зв'язки, але це нічим не підтверджується. Єдиним, хто це стверджував, був Гедеон Теллеман де Рео, який був налаштований вороже до Людовика XIII. Останнім його фаворитом був набагато молодший маркіз де Сен-Мар, якого стратили за звинуваченням у змові під час війни з Іспанською імперією в 1642 році. Крім того, відомо про двох коханок Людовика XIII — Марію де Отефор та Луїзу де Лафаєт. Але відносини з ними, скоріш за все, мали платонічний характер.
Примітки
- ↑ Щоденник Еруара. Цит. по Ги Шоссинан-Ногаре. Повседневная жизнь жен и возлюбленных французских королей [Архівовано 24 лютого 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ Moote, A. Lloyd (1989). Louis XIII, the Just. Berkeley; Los Angeles; London: University of California Press. ISBN 9780520064850; ISBN 0-520-07546-3 (англ.)
Джерела
• Ги Шоссинан-Ногаре. «Повседневная жизнь жен и возлюбленных французских королей»
• Шишкин В. В. «Королевский двор и политическая борьба во Франции в XVI—XVII веках». СПб., 2004. (Clio cotidiana).
• Moote, A. Lloyd. «Louis XIII, the Just». Berkeley, CA; Los Angeles; London: University of California Press, 1991 (paperback, ISBN 0-520-07546-3).
• Willis, Daniel A. (comp). «The Descendants of Louis XIII. Clearfield, 1999»
• И. А. Мусский. «100 великих дипломатов». Москва, Вече, 2001 г.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Людовик XIII Справедливий
Cawley, Charles, Navarre, kings, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||
|
